HOMO AUTOMATICUS: МАШИНИ З ПРОДУКУВАННЯ ЗМІСТУ. ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА – 2: КОНЦЕПТУАЛЬНОСТІ

Продовження частини четвертої про концептуальності.

Інші частини:

Частина перша

Частина друга

Частина третя
Частина четверта. Розділ перший

Реальність, факти та фрагменти

Реальність. Саме її інколи намагаються протиставити ідеї протистояння концептуальностей. На початку своєї праці «Про достовірність» Вітгенштайн аналізує проблеми з верифікацією виразу «Я знаю, що у мене дві руки». У підсумку, йому доводиться долати складність за складність у, здавалося б, простому реченні... Якщо верифікація найпростіших речень зазнає стільки труднощів, гадаєте, щодо більш складних «об’єктів» буде простіше?

Проте залишимо поки що поза розглядом проблему реальності у повсякденності: її проблемність очевидна, але потребує окремого викладу у контексті проблеми істини. Поки що нас цікавить більш глобальний контекст.

До більшості ситуацій у нас немає прямого виходу – лише зі слів/документів інших. Отже, ми отримуємо набір фактів (описів або ж документальних «підтверджень», що також супроводжуються описами). Факти мають певну силу переконання, яка, великою мірою, залежить від концептуальності, до якої їх вписуємо. Відповідають їй – отже сприймаються за істину, суперечать – підлягають сумніву (свідомо опустимо відтінки як несуттєві зараз).

HOMO AUTOMATICUS: МАШИНИ З ПРОДУКУВАННЯ ЗМІСТУ. ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА: КОНЦЕПТУАЛЬНОСТІ

Поки писав/продумував текст про істину, прийшло таке. Дещо банальне, у багатьох випадках (вже традиційно для цієї серії) – без обґрунтування. Все сире, але має бути зафіксоване.

Певним чином цей текст продовжує цикл HOMO AUTOMATICUS. З попередніми частинами можна ознайомитися за посиланнями:

Частина перша

Частина друга

Частина третя

Концептуальність та факти

Буття у світі концептуально узагальнене (якщо пропрацьовано його зміст) або фрагментарно суперечливе (у більшості випадків). Проте воно завжди претендує на узагальнений статус, який, для зручності, назвемо концептуальністю.

Спроба заперечити певну позицію здійснюється з двох боків – з боку іншої концептуальності (так звані консцієнтальні війни з цього числа) та поодиноких фактів, що суперечать наявній структурі. Якщо використовувати лише другий підхід, чинним є парадокс купи піску: з якої крупинки піску починається купа?

НОТАТКИ ЩОДО УКРАЇНСЬКОГО БУТТЯ: спроба дискусії

Кілька днів тому (4 грудня) Сергій Дацюк опублікував цікаві думки про українську «еліту». На жаль, як і більшість подібних текстів, дискусії як такої не трапилося – це теж є показником стану української «еліти», у даному разі – інтелектуальної… Проте думки Сергія можна назвати лише першим наближенням до проблеми, бо крізь текст виразно заявляє про себе більш ширша проблематика, що потребує свого осмислення.

За словами Сергія Дацюка, українська «еліта», точніше, «панівна верства», перебуває у ситуації уникнення революції та війни. Інакше кажучи, у «різних екзистенціалах» з активною частиною українського суспільства. У своєму виступі на Інтернет-ТБ він уточнив, що йдеться про поняття «екзистенціалу», який запровадив Мартін Гайдеггер. Поки що просто зафіксуємо цей момент.

Отже, уникаючи екзистенціалу революції та війни, панівна верства віддаляється від активної частини українського суспільства та наражає себе на знищення. Прийнятним виходом з даної ситуації Сергій Дацюк вважає тимчасове поміщення «еліти» до в’язниці – на півроку, можна й американської. Це надасть їй можливість переосмислити себе, своє місце у світі та стати більш поступливою. Інший вихід, який в неї є з досвіду революцій у низці країн, – повне знищення (не обов’язково фізичне, як наполягає Дацюк, – сучасний світ розлогий).

ОНТОЛОГІЯ ЯК СПОСІБ ДОСЛІДЖЕННЯ. ПОНЯТТЯ ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОГО

Перша версія: початок 2000-х років.
Відредаговано: 28 квітня 2015 року.

У первісному варіанті – це був розділ кандидатської дисертації на тему: «Онтологічні засади раціональності». Цим зумовлені як переваги тексту (необхідність наслідувати певну традицію формулювань), так і його недоліки (з тих самих причин). Можливо, до раціональності я ще повернуся. Але на сьогодні для мене є зрозумілим, що це є, радше, квазіпоняття, окреме дослідження якого позбавлене сенсу. Хіба що – розвінчування. Тому нижче – розгляд іншої проблематики, важливість якої для мене є незаперечною (принаймні поки що) – онтології, трансцендентного та трансцендентального. З деякими формулюваннями зараз я би, можливо, посперечався, але всьому свій час та своє місце.

Історико-філософський екскурс: виникнення онтології

За загальноприйнятою версією, термін «онтологія» запроваджено до філософського обігу в XVII столітті Р. Геккелем (Гокленіусом) (Lexicon Philosophicum, 1613) та з невеликим відставанням І. Клаубергом, який увів його у варіанті «онтософія» як еквівалент терміну «метафізика» (Metaphysica de ente, quae rectus Ontosophia, 1656) [1]. У підґрунті творення цього поняття лежать грецькі терміни: on, ontos – суще, logos – вчення [2]. Назагал, поняття онтології можна перекласти як «вчення про суще», «про те, що є».

Християн Вольф, у філософії якого онтологія вперше отримала чіткого означення та систематизації, тлумачить її дещо в інший спосіб: як складову частину метафізики, називаючи онтологію «загальною метафізикою» (metaphysica generalis) – наукою про суще як таке; другою частиною метафізики в нього є «спеціальна метафізика» (metaphysica specialis), що розподіляється на три предметні сфери: космологію як вчення про світ (чи природу: натурфілософія), психологію як вчення про душу (чи про все живе, особливо про людину: філософська психологія) та вчення про Бога (theologia naturalis: філософське вчення про Бога) [3].

Homo automaticus: машини з продукування змісту. Частина третя

Я не один,
І ти не одна.
Скільки людей,
Стільки машин.

«Океан Ельзи», 911

Продовження.
Частина перша – тут.
Частина друга – тут.

Повстання проти машин

Сленг, архаїка – це спроби розломів змісту та диференціацій. Але новий зміст дуже швидко, через високу адаптивність машин, асимілюється та привласнюється. Фактично, потрібна повсякчасна робота з продукування розломів – на часі нова ера нових шифрувальних машин, які щодня продукуватимуть нову мову.

Класичне запитання психоаналізу: чи хочеш ти того, чого хочеш? Класичне машинне запитання: чи кажеш ти те, що кажеш, або чи думаєш ти те, що думаєш? І, знову ж таки, хто або що мислить?

Homo automaticus: машини з продукування змісту. Частина друга

…мы ведь не дети и отлично понимаем, что сила современной философии не в силлогизмах, а в авиационной поддержке.
Виктор Пелевин, S.N.U.F.F.

Продовження.
Початок

Доля людини: між свободою та тотальним контролем

Томасс Гоббс вважав, що у природі панує Bellum omnium contra omnes (війна всіх проти всіх) та Homos homini lupus est (людина людині – вовк). Отже людям потрібно відмовитися від частини природних прав та передати їх державі.

Натомість Джон Локк наполягав, що у природному стані всі люди вільні й рівні. Однак, без організованого елементу примусу люди змушені власноруч захищати свої власні природні права від інших людей. Отже, довелося укладати суспільну угоду, щоб більш ефективно захищати права.

Майже водночас з ним Ґотфрід Вільгельм Ляйбніц дійшов думки, що наш світ найкращий з усіх можливих світів…

У ХХ столітті ситуація дещо повторилася. Зігмунд Фройд вважав, що засадничо людина ірраціональна та схильна до агресії, отже завдання - стримувати цю агресію. Вільгельм Райх, натомість, наполягав, що людина добра та лише викривлення позитивної енергії призводить до агресії, а тому завдання – звільнити енергію оргону. Те, що ідеї обидвох мислителів виявилися прибутковими для бізнесу та політиків, наразі, не важливо.

Майдан відбувся як спротив свободи тотальному контролю. Проте, вдивляючись у л/днр та росію, мимоволі виникає думка про необхідність контролю не лише держави. Так й мусимо жити у шпагаті між сцилою та харибдою, шукаючи баланс та гармонію десь на рівні голови Локка.

Homo automaticus: машини з продукування змісту. Частина перша

И друзья меня спросят: «О ком эта песня?» –
И я отвечу загадочно: «Ах, если б я знал это сам...»
Борис Гребенщиков, «Электрический пес»

Від автора

Текст писався сам: фрагменти приходили готовими конструкціями, залишалося їх лише схопити за допомогою клавіатури. Деякі місця – спірні навіть для мене. Буде час, повертатимусь до них. Деякі частини дивовижним чином перегукувалися с рукописом недописаної дисертації, не виключено, що згодом почну її те викладати частинами – якщо сумнів цілком не поглине…

У планах – розлоге дослідження. Але позаяк воно ризикує не бути дописаним, то краще так: начерк, а там – як карта ляже. Цей текст – радше, формулювання завдання, ніж відповіді. Проте почасти правильно сформульоване запитання – це вже половина справи, якщо не більше.