HOMO AUTOMATICUS: МАШИНИ З ПРОДУКУВАННЯ ЗМІСТУ. ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА: КОНЦЕПТУАЛЬНОСТІ

Поки писав/продумував текст про істину, прийшло таке. Дещо банальне, у багатьох випадках (вже традиційно для цієї серії) – без обґрунтування. Все сире, але має бути зафіксоване.

Певним чином цей текст продовжує цикл HOMO AUTOMATICUS. З попередніми частинами можна ознайомитися за посиланнями:

Частина перша

Частина друга

Частина третя

Концептуальність та факти

Буття у світі концептуально узагальнене (якщо пропрацьовано його зміст) або фрагментарно суперечливе (у більшості випадків). Проте воно завжди претендує на узагальнений статус, який, для зручності, назвемо концептуальністю.

Спроба заперечити певну позицію здійснюється з двох боків – з боку іншої концептуальності (так звані консцієнтальні війни з цього числа) та поодиноких фактів, що суперечать наявній структурі. Якщо використовувати лише другий підхід, чинним є парадокс купи піску: з якої крупинки піску починається купа?

Задля досягнення мети руйнування чужої концептуальності потрібно використовувати поєднання двох підходів (твердження має сенс як для нападу, так і захисту).

Запровадження альтернативної концептуальності переслідує на першому етапі мету урівняти дві концептуальності, засвідчити, що вони рівні. Досягнувши її, ставиться наступна мета: розпочати руйнування за допомогою сумніву наявної концептуальності. Наступна мета: витіснення чи розчинення концептуальності, якої дотримувалися раніше.

Завдання фактологічної частини війни – створення пробоїн у наявній концептуальності, як правило – у другорядних частинах. Крізь ці пробоїни чужа концептуальність поволі просочується.

Не слід скидати з рахунків паралельну активність, що працює на зміцнення первісної концептуальності (як приклад – російська пропаганда, що не припиняє свою активність та, у такий спосіб, підтримує наявну концептуальність).

Важливо: від первісного рівня пропрацьованості власної концептуальності, її засновків та мотивів підтримки залежить її стійкість. Чим менше вона пропрацьована, тим більше містить суперечностей та білих плям, тим простіше витісняється. Парадоксально висловлюючись: щоб змінити позицію під зовнішнім тиском чужої концептуальності та викривальних фактів потрібно перебувати у стані готовності до такої зміни (нехай і неусвідомлено).

Проблема істини

Як бачимо, поки що питання істини взагалі не виникало: тобто істинні чи хибні концептуальності? Хтось скаже, що факти мають бути істинними, щоб утворювати пробоїни у концептуальності. Наявний емпіричний матеріал свідчить про інше: розіп’ятий хлопчик, обстріли мирних міст та селищ (свідомо не говоримо, з якого боку – не важливо у даному контексті), знущання над полоненими – маси всмоктують інформацію у свої концептуальності та оцінюють у відповідності до них. Тобто – працюють одночасно когерентна теорія істини (оцінювання на істинність фактів щодо наявної системи) та прагматизм (якщо концептуальність дає можливість досягати поставленої мети, вона істинна).

Друге значення прагматизму: певна концептуальність дозволяє нам вижити, отже – є істинною.

Традиційна кореспондентна теорія істини зведена до очищених очевидностей: «очевидний» факт здатний зробити пробоїну навіть якщо суперечить наявній концептуальності, але – його «очевидність» містить набір критеріїв, які також входили до цієї концептуальності (когерентність рулить!).

Відступ: теорія фальсифікаціонізму Карла Поппера, фактично, є варіантом когерентної теорії істини. Різноманітні версії верифікаціонізму – теж.

Комунікативна теорія істини – як же без неї ;). Впевненість в межах певної концептуальності досягається згодою з нею інших. Чим більше нас, тим краще!

«#перемога vs #зрада»: головна мета дискусій такого штибу – посіяти сумнів всередині певної концептуальності. Це – намічання місця пробоїни, в яку потім можна вдарити. Взагалі, мета будь-якої публічної дискусії в межах певної концептуальність – критична маса аргументів проти, що дозволять згодом (позірно) заперечити цю концептуальність (згадаймо «купу піску»). Проте «мета» не означає «неминучість».

Відступ: є «сумнів» та «сумнів»: природно сумніватися у своїх засновках та переглядати їх. Але завжди потрібно пам’ятати, чому ти це робиш та яким буде наступний крок. Для більшості природним є пристати на готову концептуальність, яка нібито є «більш істинною». Але поки що залишимо це без прояснення – є над чим подумати.

Штучні концептуальності можуть бути більш логічними, тому що створювалися з певною метою та перевірялися. Часом їх «логічність» вдавана та лише відтворює засновки первісної – з якою відбувається боротьба – концептуальності (штучно), які можуть бути суперечливими.

Поняття «точки висловлювання» та «простору концептуальностей»

Досі ми не звертали уваги на проблему місця або точки висловлювання з точки зору простору концептуальностей (ось і друга проблема :)). Стверджуємо: ми завжди висловлюємось, перебуваючи в якісь концептуальності. Sub specie Dei в людських умовах – лише ще одна концептуальність стосовно тих, які аналізуються, чи, найчастіше, просто одна з них.

Коли нас намагаються переконати бути «об’єктивними», це лише намагання перемістити нас до іншої концептуальності та змусити висловлюватися в її межах. Описане вище «витіснення чи розчинення однієї концептуальності іншою» можна ще описати як перетягування того, хто висловлюється, з однієї концептуальності до іншої – з повним спустошенням, у перспективі, першої.

Звідси – відчуття зради під час переходу, яке долається масовістю здійсненого кроку.

«Про що неможливо говорити, про те слід мовчати» (Людвіг Вітґенштайн).

Простір заповнений різними концептуальностями подібно до земної кулі, заповненої різними країнами з їхніми кордонами. Можливо, між ними є території, де відсутні концептуальності (чорні плями), проте про них ми не можемо знати напевно: відсутність концептуальності означає мовчання. Висловитися – висвітлити кордони та унаочнити концептуальність.

Продовження: Частина четверта. Розділ другий