ОНТОЛОГІЯ ЯК СПОСІБ ДОСЛІДЖЕННЯ. ПОНЯТТЯ ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОГО

Перша версія: початок 2000-х років.
Відредаговано: 28 квітня 2015 року.

У первісному варіанті – це був розділ кандидатської дисертації на тему: «Онтологічні засади раціональності». Цим зумовлені як переваги тексту (необхідність наслідувати певну традицію формулювань), так і його недоліки (з тих самих причин). Можливо, до раціональності я ще повернуся. Але на сьогодні для мене є зрозумілим, що це є, радше, квазіпоняття, окреме дослідження якого позбавлене сенсу. Хіба що – розвінчування. Тому нижче – розгляд іншої проблематики, важливість якої для мене є незаперечною (принаймні поки що) – онтології, трансцендентного та трансцендентального. З деякими формулюваннями зараз я би, можливо, посперечався, але всьому свій час та своє місце.

Історико-філософський екскурс: виникнення онтології

За загальноприйнятою версією, термін «онтологія» запроваджено до філософського обігу в XVII столітті Р. Геккелем (Гокленіусом) (Lexicon Philosophicum, 1613) та з невеликим відставанням І. Клаубергом, який увів його у варіанті «онтософія» як еквівалент терміну «метафізика» (Metaphysica de ente, quae rectus Ontosophia, 1656) [1]. У підґрунті творення цього поняття лежать грецькі терміни: on, ontos – суще, logos – вчення [2]. Назагал, поняття онтології можна перекласти як «вчення про суще», «про те, що є».

Християн Вольф, у філософії якого онтологія вперше отримала чіткого означення та систематизації, тлумачить її дещо в інший спосіб: як складову частину метафізики, називаючи онтологію «загальною метафізикою» (metaphysica generalis) – наукою про суще як таке; другою частиною метафізики в нього є «спеціальна метафізика» (metaphysica specialis), що розподіляється на три предметні сфери: космологію як вчення про світ (чи природу: натурфілософія), психологію як вчення про душу (чи про все живе, особливо про людину: філософська психологія) та вчення про Бога (theologia naturalis: філософське вчення про Бога) [3].

Homo automaticus: машини з продукування змісту. Частина третя

Я не один,
І ти не одна.
Скільки людей,
Стільки машин.

«Океан Ельзи», 911

Продовження.
Частина перша – тут.
Частина друга – тут.

Повстання проти машин

Сленг, архаїка – це спроби розломів змісту та диференціацій. Але новий зміст дуже швидко, через високу адаптивність машин, асимілюється та привласнюється. Фактично, потрібна повсякчасна робота з продукування розломів – на часі нова ера нових шифрувальних машин, які щодня продукуватимуть нову мову.

Класичне запитання психоаналізу: чи хочеш ти того, чого хочеш? Класичне машинне запитання: чи кажеш ти те, що кажеш, або чи думаєш ти те, що думаєш? І, знову ж таки, хто або що мислить?

Homo automaticus: машини з продукування змісту. Частина друга

…мы ведь не дети и отлично понимаем, что сила современной философии не в силлогизмах, а в авиационной поддержке.
Виктор Пелевин, S.N.U.F.F.

Продовження.
Початок

Доля людини: між свободою та тотальним контролем

Томасс Гоббс вважав, що у природі панує Bellum omnium contra omnes (війна всіх проти всіх) та Homos homini lupus est (людина людині – вовк). Отже людям потрібно відмовитися від частини природних прав та передати їх державі.

Натомість Джон Локк наполягав, що у природному стані всі люди вільні й рівні. Однак, без організованого елементу примусу люди змушені власноруч захищати свої власні природні права від інших людей. Отже, довелося укладати суспільну угоду, щоб більш ефективно захищати права.

Майже водночас з ним Ґотфрід Вільгельм Ляйбніц дійшов думки, що наш світ найкращий з усіх можливих світів…

У ХХ столітті ситуація дещо повторилася. Зігмунд Фройд вважав, що засадничо людина ірраціональна та схильна до агресії, отже завдання - стримувати цю агресію. Вільгельм Райх, натомість, наполягав, що людина добра та лише викривлення позитивної енергії призводить до агресії, а тому завдання – звільнити енергію оргону. Те, що ідеї обидвох мислителів виявилися прибутковими для бізнесу та політиків, наразі, не важливо.

Майдан відбувся як спротив свободи тотальному контролю. Проте, вдивляючись у л/днр та росію, мимоволі виникає думка про необхідність контролю не лише держави. Так й мусимо жити у шпагаті між сцилою та харибдою, шукаючи баланс та гармонію десь на рівні голови Локка.

Homo automaticus: машини з продукування змісту. Частина перша

И друзья меня спросят: «О ком эта песня?» –
И я отвечу загадочно: «Ах, если б я знал это сам...»
Борис Гребенщиков, «Электрический пес»

Від автора

Текст писався сам: фрагменти приходили готовими конструкціями, залишалося їх лише схопити за допомогою клавіатури. Деякі місця – спірні навіть для мене. Буде час, повертатимусь до них. Деякі частини дивовижним чином перегукувалися с рукописом недописаної дисертації, не виключено, що згодом почну її те викладати частинами – якщо сумнів цілком не поглине…

У планах – розлоге дослідження. Але позаяк воно ризикує не бути дописаним, то краще так: начерк, а там – як карта ляже. Цей текст – радше, формулювання завдання, ніж відповіді. Проте почасти правильно сформульоване запитання – це вже половина справи, якщо не більше.

УКРАЇНА ТА ПОСТМОДЕРН (екзистенційно-політичні нотатки)

Львів, 29 червня – 2 липня 1999 р.
Надруковано: Молода нація/Відповідальний редактор Максим Розумний. – К.: Смолоскип, 2000.

Сучасна ситуація в українській політиці дуже нагадує таку собі постмодерну несерйозну гру – причому гру з перманентно змінними правилами. Невизначеність та різновимірність концепту “постмодерн” (ще рік-два тому дуже популярного, трохи в тіні сьогодні) у даному випадку йде лише на користь нашому розгляду: невизначеність другої частини назви майже дорівнює невизначеності першої частини. Наразі, ми маємо дві назви з (поки що) невідомою сферою їхнього значення.

Концепт “постмодерн” можна застосовувати до українських реалій із таким самим успіхом, як й інші запозичені з іншого контексту концепти: політичні партії, громадянське суспільство, гілки влади, ідеологія тощо… Якщо ми вживаємо останні, то чому б і не вжити перший?

Отже, повертаючись до вихідної тези про політику як несерйозну гру, так і кортить звернути увагу на ту серйозність, з якою ми – дослідники української політики – ставимося до неї. Серйозно про несерйозне – а навіщо?!